Серед засобів тимчасового протикорозійного захисту металовиробів  найбільше розповсюдження отримали консерваційні оливи, які мають, порівняно з іншими засобами тимчасового захисту металів від корозії, низку переваг:

-                                     легкість нанесення та розконсервації,

-                                     суттєвий захисний ефект,

-                                     тіксотропність захисної плівки,

-                                     відносно високе значення температури спалаху, що робить застосування консерваційних пожежобезпечним.

          Процес здійснення захисту консерваційними оливами відбувається від моменту їх нанесення (консервація) до моменту змивання (розконсервація). Виділяють три етапи у застосуванні консерваційних олив при захисті металовиробів [14, 15]:

-                                     Консервація – (Утворення захисного покриву)

-                                     Перебування металевої поверхні під захистом (збереження, перевезення металовиробів)

-                                     Розконсервація – (видалення консерваційної оливи)

Очевидно, сумарна ефективність від застосування консерваційних олив залежить від прояву "корисних" ефектів на кожному з цих етапів. В свою чергу результуюча ефктивність на окремих стадіях захисту визначається взаємодією компонентів оливи з металом та середовищем.

Встановлено, що в більшості випадках домінуючим механізмом корозії є електрохімічний. Основною умовою виникнення електрохімічних корозійних процесів на металевій поверхні є наявність плівки вологи. В залежності від умов (перепад температур, вологість, наявність опадів) поверхня металу майже завжди вкрита конденсаційною або адсорбційною плівкою вологи різної товщини [30, 31]. Тому на першому етапі застосування - нанесенні консерваційна олива повинна мати такий склад, що сприяв би нейтралізації корозійних агентів у вологій плівці, або виштовхував би вологу (електроліт) з поверхні металу [30-34].

Вологовиштовхування, як властивість консерваційної оливи виштовхувати конденсаційну та адсорбційну плівки вологи з поверхні металу, є результатом динамічного процесу і залежить від комонентного складу консерваційної оливи. Виштовхування вологи з поверхні металу може здійснюватись за двома механізмами [14 - 16, 34]:

1)                                       Виштовхування води за рахунок кращого змочування металевої поверхні оливою ніж водою. (Енергія взаємодії метал-олива є більшою за енергію взаємодії вода-метал) [14].

2)                                       Поглинання консерваційною оливою деякої кількості вологи з поверхні металу за рахунок гідрофільності та (або) гігрскопічності окремих компонентів оливи [14].

Виштовхування вологи консерваційними оливами, за першим механізмом, пов'язане з поверхневою активністю оливи на межі фаз олива-метал-вода, і можливе коли справджується нерівність (2.1),  мал. 2.2.  

мал.2.2

(σ'мев – σмев) < (σ'ов – σов)        (2.1)

Де σ_мев-поверхневий натяг на границі метал-вода

    σ'_мев-поверхневий натяг на границі метал (із плівкою води)-олива

                      σ_во-поверхневий натяг на границі олива-вода

                     σ'_ов-поверхневий натяг на границі адсорбована вода- олива

Вологовідштовхуючу властивість оливи, за першим механізмом, можна поліпшити шляхом зменшення її в¢язкості, включенням до її складу оливорозчинних ПАР , що здатні хемосорбуватись на металевій поверхні [14, 34].

          Для збільшення долі механізму "вбирання вологи" бажано застосовувати "сухі" оливи до яких додають деяку кількість гігроскопічної речовини (моноетаноламін, триетаноламін, дисперговані оксиди та карбонати металів Al₂O₃, ZnO, CaCO₃ і ін. [14-16].

Наступним етапом дії консерваційних олив є утворення на металевій поверхні первинних сорбційних – хемосорбційних плівок та  основних захисних прошарків [14, 15, 33].

Більшість нафтових олив, після нанесення на металеву поверхню, не здатні утворювати стійкі захисні плівки. Оскільки їх дія зводиться тільки до механічної ізоляції металевої поверхні та зародків корозії. [35, 36].

Для підвищення захисних властивостей в нафтові оливи вводяться речовини, що здатні утворювати або сприяють утворенню на металевій поверхні стійких, у відповідних умовах, адсорбційних захисних плівок.

Речовини які, з оливної фази, на поверхні металів здатні утворювати адсорбційні захисні плівки і гальмувати корозійні процеси на металі називаються оливорозчинними інгібіторами корозії [14-16].

Оливорозчинні інгбітори корозії (ОІК), у своїй більшості, є поверхневоактивними речовинами (ПАР) із значенням гідрофільно – ліофільного балансу (ГЛБ)  6-10 [14- 16].

Оливорозчинні інгібітори корозії класифікують за механізмом уповільнення корозійного процесу, особливостями одержання та хімічною будовою.

Поверхня металу, в наслідок неоднорідності, включає ділянки з різною електронною густиною. Стійке положення молекули ПАР на металі може досягатися у випадку її адсорбції активною групою, що несе заряд, зворотній за знаком зарядові ділянки поверхні металу [37, 38].

Тому при формуванні на поверхні металів захисних плівок велике значення має розподілення електронних зарядів в молекулі ПАР, яке в свою чергу залежить від полярності та поляризованності наявних функціональних груп .

           В залежності від електронодонної взаємодії між металлом і ОІК, останні  умовно поділяють на донори електронів, акцептори електронів та інгібітори екрануючої дії.  [39-54] 

Такий розподіл досить умовний, так як одна й таж сама сполука, будучи донором електронів для одного металу, може бути акцептором для іншого [55, 56].

Характер електроно донорно-акцепторної (ЕДА) взаємодії багато в чому обумовлюється  структурними особливостями речовин [46-49, 56-61].

Інгібітори корозії донорного типу містять у своїй структурі групи із сильним негативним сумарним електронним ефектом: NO₂, С=О, SO₃Н і ін. Електрони цих груп, переходячи до металу, стають частиною його електронного газу. На поверхні металу, відповідно до уявлень Б. Трепнела [62] і Р. Зурмана [63], утворюється позитивний шар диполів.

У випадку якщо на металі присутні позитивно і негативно заряджені ділянки, такі сполуки будуть адсорбуватись на позитивно заряджених, електроноакцепторних ділянках, тобто стосовно до процесів електрохімічної корозії — на анодних ділянках кородуючого металу.

Інгібітори, корозії акцепторного типу містять у своїй структурі групи з позитивним сумарним електронним ефектом: NH₂, NH, MeО, ОН і т.д.  Для кращої адсорбції таких сполук, поверхня металів повинна мати меншу спорідненість до електрона чим ПАР. Електрони металу переходять на електронні оболонки молекули інгібітору, електронна щільність на їх поверхні зростає, утворюється електронегативний шар, що збільшує енергію виходу електрону з металу. Электронографічними дослідженнями встановлено, що в багатьох випадках атоми азоту, які містяться у більшості інгібіторів цього типу, вступають у координаційний зв'язок не безпосередньо з атомами металу, а через атоми кисню, що входять до складу окисних плівок [64].

Інгібітори акцепторної дії адсорбируются на поверхнях з відносно високою електронною густиною, тобто на катодних ділянках металів.

 Інгібітори корозії екрануючого типу - найменш полярні за даних умов сполуки (ВПІ=2-10%). Дані інгібітори утворюють адсорбційні плівки, що не дають «ефекту післядії» і добре видаляються розчинниками.

Насамперед ці інгібітори мають необхідну швидкодію, добрі водовитісняючі та водоутримуючі властивості. Крім того, інгібітори екрануючого типу, синергетично підсилюють захисні властивості при сполученні їх з донорними або акцепторними інгібіторами.

До оливорозчинних інгібіторів екрануючого типу відносяться: окисленний петролатум, сіль СЖК фракцій С_10-12  і карбаміду, ланолін, полібутен мол. маси 370-1000, алкенілянтарний ангідрид, ефіри: дибутилфталат, діоктилсебацинат, пентаеритриту і жирних кислот, дідециловий бензилянтарної к-ти, діетиловий адіпінової к-ти та ін.

Більшість товарних ОІК складається з декількох компонентів, або одного компоненту, що мають різні функціональні групи, здатні до внутрішньомолекулярного або міжмолекулярного сінергізму [65, 66].

          Оливорозчинні інгібітори корозії, як додатки до консерваційних олив, можуть містити  одну або більше індивідуальних речовин, які сприяють :

-                                     універсальності застосування, щодо різних металів та умов;

-                                     виникненню синергетичних ефектів;

-                                     розширенню функцінальності оливи.

При створенні ефективних ОІК необхідно керуватися

принципами одержання комбінованих оливорозчинних додатків до консерваційних і робоче-консерваційних олив [14-16, 46-49, 55, 56, 67, 68]. Які полягають в сполученні оливорозчинних ПАР — інгібіторів корозії донорного, акцепторного і екрануючого типів. У цьому випадку інгібітори корозії екрануючої дії, забезпечують швидке первісне зневоднення поверхні — видалення води з поверхні металу за рахунок Н-св¢язків, солюбілізацій та ін. і втриманні її в об¢ємі продукту. На звільненій від води поверхні металу відбувається сорбція інгібіторів хемосорбційоного типу, причому при поєднанні донорних та акцепторних інгібіторів створюються найбільш сприятливі умови для формування міцних хемосорбционих плівок, як на негативних ділянках металевої поверхні (катодах), так і на позитивних (анодах), з наступним захистом хемосорбційних плівок і незаряджених ділянок металу шарами інгібіторів адсорбційного типу з утворенням «структури сендвича» [39]. 

 Консерваційні оливи, для отримання максимального захисного ефекту, повинні містити речовини з декількома функцональними групами.

Це досягається або шляхом введення декількох різних додатків, або пакету оливорозчинних додатків, які готуються на основі речовин з різними функціональними групами.

          За шляхом одержання  інгібітори корозії поділяють:

–                                                    Інгібітори корозії добуті із природної сировини (нафти, рослин).

–                                                    Інгібітори корозії отримані з відходів вирбництв та відпрацьованих олив.

–                                                    Синтетичні оливорозчинні інгібітори корозії [14- 16].

           До природних оливорозчинних інгібіторів корозії (ОІК) відносяться кисне-, сірко-, азотвмісні речовини та поліциклічні сполуки, що містятся у нафті та нафтопродуктах. 

Природні сірковмісні ОІК це перш за все сульфіди, дисульфіди, тіоефіри, тіопарафіни, циклічні сульфіди, які містяться у сирій нафті або утворюються при її переробці [14, 15, 69-73].

Серед природних азотвмісних ОІК відомі: гомологи піридину, хіноліну, ізохіноліну, акрідину, та нейтральні гомологи індолу, карбазолу, тіазолу, а також досить цінні бензтіазол, меркаптобензтіазол, асфальтени та ін. [70-73]. До кисневмісних ОІК, що містяться у нафті відносяться нафтенові кислоти С_{6-12 ,}С_13-15 , [74 - 76].

З погляду економії матеріальних ресурсів доцільними є використання інгібіторів корозії на основі відходів виробництв та вторинної сировини [77]. Основними складовими таких інгібіторів є відходів виробництв: жирних кислот, капролактаму, кам'яновугільної  смоли, оливи ПОД  і ін [77-81]. Однак враховуючи те що відходи виробництв характеризуються непостійністю хімічного складу, а іноді низьким вмістом діючих речовин, інгібітори, створені на їх основі, часто є малоефективними.

Порівняно з природними ОІК та ОІК виготовленними на основі відходів виробництв, синтетичні ОІК зазвичай володіють кращими функціональними та експлуатаційними властивостями (захисною здатністю, стабільністю оливних систем і ін.), адже розробка синтетичних ОІК максимально враховує вимоги, що ставляться до інгібіторів та засосбів тимчасового захисту металовиробів на їх основі [13- 16].

Серед оливорозчинних інгібіторів корозії перш за все відомі насичені та ненасичені жирні кислоти їх солі, естери.

Як ОІК можуть бути використані насичені та ненасичені жирні кислоти різних фракцій, що одержуютсь окисненням вуглеводнів [82-85], а також гідролізом рослинних олій [86, 87].

 Солі жирних кислот можуть бути отримані з самих кислот або  інших солей в результаті реакції нейтралізації або обміну. Як ОІК найбільш широко досліджені солі лужних та лужноземельних металів стеаринової кислоти. [88-90].

В якості швидкодіючих ОІК (а також як синергетичні добавки) застосовують оксиетильовані  або оксипропільовані спирти, феноли, кислоти, аміни, що містять –2 оксиетильні групи, або 3 – 4 оксипропільні. Сполуки з більшою кількісттю гідрофільних груп не підвищують захисну здатність  оливних композицій, а в деяких випадках погіршують [16].

Захисною здатністю, що до металів, володіють оливні розчини  модифікованих алкілфенолів і алкілсаліцилатів [91, 92].

Як ефективні ОІК відомі ангідриди кислот серед яких алкеніл- янтарні та піромелітовий ангідриди [93-96].

Серед сірковмісних ОІК в першу чергу відомі аліл-, алкіл арилсульфонати їх модифікації, осірковані жири та олії. Одними з набільш вживаних оливорозчинних додатків є сульфонати металів, які в залежності від хімічного складу, домішок та ступеня поляризації можуть бути використані як детергентно диспергуючі оливорозчинні додатки так і як ОІК [97, 98]. Встановлено, що найвищою захисною здатністтю володіють найбільш полярні оливорозчинні сульфонати, що були одержані з фракцій алкіл бензолів (t_кип= 340-500 ^оС) [99 – 102]

Алкіл сульфонати, алкілариларил сульфонати, діалкіларилсульфонати, що їх отримують сульфатуванням відповідної сировини сірчаним ангідридом, з наступною нейтралізацією.

          Встановлено, що найвищу захисну ефективність мають моно алкіл  арил сульфонати алюмінію, кальцію, цинку, магнію, амонію [14-16, 103-105] 

Серед азотвмісних ОІК відомі аміни, аміди, аміноаміди, іміди, аміноспирти та їх солі, імідазоліни, продукти реакції амінометилювання (Основи Манніха) [14, 105 - 108], оксиетильовані аміни [109].

Відомими синтетичними ОІК є аміноаміди, зокрема похідні поліетиленполіаміну і СЖК (ТВК-1, КОСЖК), які  є поліфункціональними додатками, що покращують захисну здатність олив, а також володіють загущуючою властивістю [110, 111].

 Ефективними ОІК є імідазоліни [112-114], які одержують із  поліетиленполіамінів  та моноестерів дикарбонових кислот у присутності катіонообмінної смоли КУ-2. Так,  відомий оливорозчинний інгібітор ИКБ-2  отримують із СЖК, єтилендіаміну та окису етилену [115].

 Мають застосування ОІК  на основі морфоліну, оксохіноліну, гуанідину та піридину [113-117].

             Як ОІК можуть застосовуватись продукти конденсації амінів, формальдегіду та сполук з рухливим атомом водню (спиртів, фенолів, альдегідів, кетонів і ін.) [118-121]. 

Одними із найефективніших класів сполук щодо захисту металевих поверхонь  від корозії є аміни та їх солі [14, 87, 122 - 124].

Високими захисними властивостями володіє ізобутилдифеніламін [125, 126] похідні циклогексиламіну, та діциклогексиламіну і ін. [5, 10, 14]. У випадку необхідності пидвищення захисної здатності амінів проводять їх модифікування сіркою, фосфором, бромом, іодом [127, 128].

Окрім загальної антикорозійної дії, аміни проявляють   протибактеріальні властивості, що може бути використано для попередження біокорозії [129]. 

Аміноспирти та їх похідні впливають як на захисну здатність так і на деякі інші функціональні властивості олив.  Встановлено, що аміноспирти фракцій С₈-С₁₂  та С₁₈-С₂₀ є ефективними інгібіторами корозії  і проявляють біостатичний ефект [130].

В якості ОІК та інших функціональних додатків до олив  вивчено естери олеїнової, стеаринової, янтарної, глутарової, адипінової, бензойної кислоти, та спиртів: пентоерітриту, ізопропанолу [131-137], аміноспиртів, 2-етилгексанолу, етиленгліколю, алілового і бензилового, спиртів [138-145],

Як ОІК можуть бути використані естери аміноспиртів та жирних кислот, серед них найбільшого застосування набули естери триетаноламіну (ТЕА). Естери триетаноламіну синтезують при їх етерифікації жирними кислотами або термолізм відповідних солей. (схема 4.2.1)

Схема 4.2.1

В промисловості естери триетаноламіну можуть бути одержані  методом «кипятіння» і методом «відгонки води з азеотропом» [146, 147].

Метод «кип'ятіння» полягає у витримці триетаноламіну з жирною кислотою при температурі 180°С на протязі 6 годин в результаті чого отримують суміш  продуктів естерифікації триетаноламіну.

За методом відгонки води з азеотропом [146, 147 ], реакція між триетаноламіном та жирною кислотою проводиться в бензол-толуольному середовищі. Реакція протікає при t = 110-125°C. У результаті отримують однорідний продукт із чистотою вище 96,5%.

          Захисна здатність естерів триетаноламіну комплексно залежить як від ступеня етерифікації так і від молекулярної маси карбонової кислоти.

У випадку застосування С₁₇-С₂₂ жирних кислот найвищою захисною здатністю володіють діестери триетаноламіну[148-151].

          Однак захисна здатність естерів триетаноламіну та жирних кислот є низькою, що, вимагає комбінованого їх застосування з іншими інгібіторами [152].  

Як ОІК відомі речовини, що отримуються конденсацією алкенілянтарного або малеінового ангідриду із сполуками у структурі яких присутня аміногрупа (етилендіаміну,  тетраетиленпентаміну, гідразину, тіосечовини, карбаміду)  [153-168]. Серед таких інгібіторів найбільш широко відомими є похідні карбаміду : СИМ, Карбин 1, 2, ИНГА-1 та ін.

Застосування карбаміду та його похідних у захисті металів від корозії є досить різноплановим. Карбамід може бути застосований як окрема добавка до водорозчинних композицій [168] або бути реагентом у синтезах інгібіторів.

В синтезах ОІК на основі карбаміду, останній в основному виступає в якості амідуючого агенту. Так, шляхом амідування алкенілянтарного ангідриду (1) карбамідом (2) одержують оливорозчинний додаток - СИМ, основними діючими сполуками якого є алкенілсукциніміди (3) (схема 2.3.7).

де R- полібутен Мr_сер= 1000 г/моль

схема 2.3.7

Похідні карбаміду, що входять до складу оливорозчинних інгібіторів корозії серії "Карбин", отримуються взаємодією алкілсульфокислоти (1) з карбамідом (2). В залежності від початкової сировини, в основному одержують алкіл, - алкіларилсулфоуреїди (схема 2.3.8).

де R = akyl (С_16-26), akyl(C₁₀-C₁₆)Aryl.

схема 2.3.8

 Взаємодією карбаміду з продуктами нітрування алкенілянтарного ангідриду (2) отримують нітро-гідрокси-алкіл-сукцинуриїліміди (3), на основі яких створено ОІК ИНГА-1 (схема 2.3.9).

 де R- алкіл Мr_сер= 960 г/моль

схема 2.3.9

 Високу захисну здатність, а також термостабільність проявляють продукти (3) взаємодії карбаміду (2) з сульфоксиалкілянтарним ангідридом (1) (схема 2.3.10) [153-159, 168].

де R- полібутен Мr = 1000 г/моль

схема 2.3.10

Взаємодією карбаміду з карбоновими кислотами можливо отримати відповідні уреїди (схема 2.3.11) [169] та прості аміди карбонових кислот [170, 171] (схема 2.3.12).

Де R- алкіл, алкеніл

схема 2.3.11

Де R- алкіл, алкеніл

схема 2.3.12

Аміди кислот можуть бути одержані термолізом відповідної карбонової кислоти з аміном, атом азоту якого зв'язаний не менш ніж з одним атомом водню (схема 2.3.13) [172].

Де R, R^/ , R^// - H, алкіл, алкеніл.

схема 2.3.13

В якості ОІК, використовують також аміди вищих карбонових кислот [173]. 

Відомо [174, 175], що аміди вищих карбонових кислот (АВКК): СЖК (С_10-13Н_21-27СОNH₂), лауринової, маргарінової, олеїнової та стеаринової, у невеликих кількостях, можуть використовуватись як поліфункціональні присадки до індустріальних олив покращуючи їх захисні, протизношувальні, та реологічні властивості.

Захисна здатність і інші властивості амідів жирних кислот багато в чому визначаються будовою органічного радикалу кислоти [176]. Введення кратних зв'язків в молекулу аміду призводить до деякого підвищення захисного ефекту, однак захисна здатність інгібітору є недостатньою [177, 178].

При виготовленні консерваційних олив аміди використовуються у композиціях з іншими оливорозчинними інгібіторами корозії амінами, жирними кислотами, солями амінів жирних кислот, естерами і ін.[177, 178, 179].

В той же час, в  роботах не наводяться дані щодо розробки та принципів створення   інгібіторів на основі продуктів амідування жирних кислот карбамідом.  Відсутня інформація про особливості та оптимізацію технологічного процесу одержання таких інгібіторів.

 Згідно даних [178] для підвищення захисної здатності амідів, їх одержання доцільно проводити так, щоб в результаті утворювалась     суміш амідів з іншими сполуками, які підсилюють їх захисну здатність. При направленому одержанні сумішей амідів жирних кислот із застосуванням карбаміду, в деяких випадках, мають місце паралельні реакції з участтю карбаміду, продукти яких можуть вирішально впливати на властивості, отриманих, таким чином, інгібіторів корозії. Однак, роль та значення паралельних реакцій, а також їх продуктів, при одержанні ОІК на основі похідних карбаміду досліджено не було. Так, враховуючи те, що карбамід є поліфункціональною речовиною при одночасному введенні з ним в реакцію жирної кислоти та аміноспирту можна очікувати утворення продуктів з високою захисною здатністю. Процес та продукти взаємодії карбаміду, аміноспиртів та жирних кислот  на сьогодні вивчені недостатньо. Інформація щодо консерваційних олив  створених на основі зазначених інгібіторів корозії також є обмеженою.  

При розробці консерваційних олив необхідно, окрім високої захисної здатності,  враховувати такі вимоги :

-        технологічність виготовлення;

-                                     низька вартість;

-                                     екологічність

-                                     легкість застосування (простота консервації та розконсервації).

-         малокомпонентність складу [180, 181].

Щоб відповідати наведеним вимогам, в залежності від умов застосування, консерваційні оливи повинні мати відповідні значення фізико-хімічних   параметрів: в¢язкість, тепературу застигання, температуру спалаху, електропровідність і ін. А також володіти необхідними властивостями, серед яких виділяють: термостійкість, морозостійкість, біостікість, стійкість до окиснення, водопоглинення (або водовиштовхування), адгезію до металу і ін.

В залежності від надання консерваційній оливі тих, чи інших властивостей до її складу можуть входити в певній кількості ті чи інші компоненти.

В¢язкість консерваційної оливи залежить від  базового компоненту і може регулюватись введенням спеціальних в¢язкісних оливорозчинних додатків.

Серед промислових речовин, що мають загущуючі властивості відомі полімери та кополімери етилену пропілену, ізобутилену, стиролу метилметакрилату, бітум, віск, петролатум і ін. [13, 16, 182]

Температура спалаху консерваційної оливи залежить від  температури спалаху вихідних компонентів [183].

Температура застигання консерваційної оливи, багато в чому, залежить від базової оливи. Із підвищенням у складі оливи парафінових вуглеводнів її температура застигання підвищується [13]. Регулювання температури застигання консерваційної оливи можливе шляхом введення спеціальних депресорних присадок (ефірів та їх полімерів, терпенів та ін.)[182]. 

В останні роки широко використовується в промисловості метод насення консерваційної оливи в електромагнітному полі [184]. Для наненсення консерваційної оливи у електромагнітному полі остання повинна мати певні значення електропровідності. В свою чергу, електропровідність консерваційних олив залежить від вмісту сполук, що мають у своїй структурі групи з високим значенням дипольного моменту.

При застосуванні консерваційної оливи в умовах низьких температур,   остання повинна мати низьке значення температури застигання. Крім того для забезпечення високої захисної здатності плівка такої консерваційної оливи повинна бути морозостійкою.

Морозостійкість консерваційної оливи – як здатність зберігати цілісну захисну плівку під час, і після дії низьких температур визначається хімічним складом оливи.

Консерваційна олива, що застосовується в умовах низьких температур   (в разі застигання) повинна утворювати  еластичні напівтверді плівки. Адже при утворенні крихких, за низьких температур, плівок або таких, що містять пори, виникає можливість корозійного враження поверхні металовиробу [19].

Термостабільність - стійкість до руйнування захисної плівки консерваційної оливи на поверхні металу під дією високих температур, в наслідок стікання або теплової десорбції інгібітору. Термостабільність має значення при використанні консерваційної оливи в умов підвищених температур. Дана властивість консерваційних олив може регулюватись зміною в'язкості оливи або застосуванням ефективних інгібіторів корозії хемосорбційного типу [19].

За нормальних умов консерваційні оливи стійкі до дії кисню повітря. Але, підвищена температура, високе значення питомої поверхні контакту з повітрям, а також наявність металевої поверхні сприяють проходженню процесів окиснення плівки консерваційної олив, в результаті чого, на поверхні металовиробів, можуть утворюватись корозійно активні агенти (кислоти, вода та ін) або полімери які ускладнюють процес розконсервації.    Тому консерваційні оливи повинні мати певну стійкість до окиснення.

Порівняно високу стійкість до окиснення також повинні мати оливи,  що застосовуються в умовах підвищених температур з ефективною аерацією (на відкритих майданчиках і ін.).

Для поліпшення антиокисних властивостей олив, в залежності від умов застосування, до їх складу додають спеціальні антиокисні оливорозчинні додатки: іонол, борин, діалкілдітіофосфати, діфеніламін і ін.  [14-16, 185, 186]

Вологостійкість- властивість консерваційної оливи утворювати на поверхні металу захисну плівку, що неруйнується під дією вологи. Вологостійкість консерваційної оливи може бути покращена застосуванням ефективних, стійких до гідролізу інгібіторів корозії.

Біостійкість- властивість консерваційних олив утворювати на поверхні металу захисні плівки стійкі до ураження мікроорганізмами. Питання біостійкості консерваційної оливи має місце за умов, що сприяють розмноженню мікроорганізмів. На біостійкість консерваційної оливи перш за все впливає її хімічний склад. Підвищити біостійкість  консерваційної оливи можна шляхом підбору біостійких компонентів [187-190] або введенням біостатичних та біоцидних препаратів: альдегідів, амінів, органічних та неорганічних боратів, тріазину, органометалічних сполук, ізотіазолідин-3-онів, оксозолідину, похідних морфоліну, піридину, гуанідину та ін. [189-193]. 

Важливою характеристикою консерваційної оливи є адгезія до металевої поверхні[19]. Адгезія до металевої поверхні– визначається як енергія відриву оливи від металевої поверхні. Однак, чи корелюється значення адгезії оливи до металу з її захисною здатністю є спірним питанням [194]. 

Таким чином консерваційні оливи, окрім оливорозчинних інгібіторів корозії можуть містити: загущуючі, протизносні, миючі, антипінні, адгезійні, біостатичні та ін. додатки.

  Захисна здатність та більшість функціональних властивостей консерваційних олив комплексно залежать від усіх оливорозчинних додатків які входять до її складу. Характер та рівень взаємного впливу додатків на властивості консерваційних олив визначається їх хімічним складом. Для застосування нових інгібіторів корозії, створених на основі похідних карбаміду, в розробці консерваційних олив, необхідно дослідити та враховувати вплив інших компонентів оливи на її основні властивості.